Вічне диво, ім’я якому – книга

       Ведуча. Шановні друзі! Сьогодні в нашій гімназії свято – свято книги. Книга … Важко

переоцінити її значення для людства. Вона була і залишається невичерпним джерелом

знань.       

    1-й учень.

                  Коли душа схолоджена на кригу,

І ти ніде розради не знайдеш,

То підсвідомо згадуєш про книгу

І в руки недовірливо береш.

Байдуже сторінки гортаєш,

Повільніше, повільніше … і ось

За словом слово вдумливо читаєш

В чеканні: що ж іще там відбулось?

Ведуча. Мабуть, про жоден витвір людського генія не сказано стільки мудрих і хороших

слів, як про книгу.

2-й учень.

                Для мене книга – світло дня,

Для мене книга – зорі ночі,

Моя сім’я, моя рідня,

Мій розум, серце моє, очі,

Без книги я не проживу

Вже, як без вирію лелека.

    Ведуча. Книга – це надійний помічник у житті. Адже хороша книга, ніби бесіда з ро-зумною людиною, з якої ви одержуєте знання й узагальнення дійсності, здатність розумі-ти життя, духовні надбання людства. І нехай у вашому житті не буде жодного дня, коли б

не прочитали хоча б сторінки з нової книги.

    3-й учень.

Ти можеш із другом своїм посваритись,

І, навіть, образившись, тиждень мовчать.

А книжка не сердиться,  книжка не злиться,

Вона лиш добру тебе буде навчать.

І сонце ясніше засвітить для тебе,

І небо засяє таке голубе!

Тобі подружитись із книжкою треба –

І книжка ніколи, і книжка ніколи,

І книжка ніколи не зрадить тебе.

Ведуча. Книги, як люди, народжуються, живуть, старіють …

 4-й учень.

            Зустрілися в одному домі

Дві книги, вже давно знайомі!

Одна із них новісінька була,

Як дзеркало блищала,

Немов із магазину тільки-но прийшла.

А друга навпаки – поганий вигляд мала:

Була стара, пошарпана, брудна …

1-а книга.  – Яка ж бо ти красива! Молода! –

                        Звернулась до колишньої сусідки, —

А ми з тобою однолітки.

Скажи, як ти себе так вберегла?

2-ая книга.  – Нічого дивного, — та їй відповіла,

                      Мене зберіг такою

Господар мій, бо дуже шанував.

Він завжди бережно поводився зі мною.

А вже коли мене читав,

То тільки чистими руками

Завжди брав.

Охайним був, вимогливим до себе,

І своєчасно, як була у тім потреба,

Мене ремонтував.

Як бачиш, все робив обачно.

За це йому я дуже вдячна.

Ведуча. Мораль: щоб книги не старіли,

               І повсякчас могли нам слугувати,

Заздалегідь їх треба шанувати.

(Байка Г.Зралко «Давно знайомі»)

Ведуча. Запам’ятайте, що шануючи книгу, ми шануємо і працю тих людей, що трудяться над її створенням. Дбайливе ставлення до книжки це, крім усього іншого, економія держав-них коштів. Адже на руках у читачів постійно перебуває до 400 – 500 мільйонів книжок вартістю майже мільярд гривень.

Тому пам’ятайте! Підручник – державна власність, і наш громадянський обов’язок – берегти його.