Літературна вітальня

Суперечка

 Одного разу на рядках зошита зустрілися «Слово» і «Вимова». «Слово» привіталося до «Вимови» і каже:

—         Здоров була! А чому ти не вітаєшся?

—         А я не вимушена вітатися з тим, хто нижчий, ніж я!

—         А чому це я нижче, ніж ти? Адже ми однакові зростом!

—         Я все одно не буду вітатися з тим, хто залежить від мене.

—         З чого ти взяла, що я повинна залежати від тебе, адже я перше з’явилося на світ, і до того ж без слова не буде і вимови. «Вимова» задумалась над цими словами, потиснула «Слову» руку і пішла, не сказавши ні слова, лише почервонівши від сорому.

Анастасія Чубук

 Хто важливіший

 Зустрілися якось Речення і Слово. Та й почало Речення вихвалятися:

—         Я довше за тебе, в мене більше букв. І взагалі, я важливіше, без мене не обійдеться жоден вірш, жодне оповідання, жодна казка.

А Слово спокійно вислухало і промовило:

—         Чи задумувалося ти, Речення, що без мене тебе взагалі б не існувало.

А Речення продовжувало своє:

—         Ти, Слово, означаєш тільки назву предмета чи дію, а я висловлюю закінчену думку. Мене промовляють різною інтонацією: питальною, окличною, розповідною.

—         Якщо ти помітило, Речення, я є не лише твоєю частиною, а й основою деяких слів. До речі, ти вже назвало одного з моїх родичів – «висловлюю», а ще моїми родичами є «словосполучення», «словотвір», «словник» та інші.

—         Я зрозуміло, — погоджуючись, сказало Речення. – Немає різниці: довге ти чи коротке, маленьке чи велике. Головне, щоб кожен виконував у Мові свою важливу функцію.

 Дар’я Поліщук

 Зустрілися у зошиті два слова: Письменник і Поет.

 —         Поете, доброзичливо проказав Письменник, — чи не могли б ви поступитися місцем, адже в цьому реченні повинне бути я першим.

—         Це ще чому? Хіба ж я не заслуговую бути першим? Я не такий як ти?

—         Пробачте, але я набагато старший і твори у мене набагато більші, сюжети в них цікавіші. Ось саме тому Ви маєте поступитися місцем, — промовив Письменник.

—         Ха, якщо Ви думаєте, що найрозумніші, найкращі і твори у Вас чудові, то це не так! Ви хвалько, а я справжнє розумне слово.

—         Я створив багато казок, повістей, романів, а Ви, що зробили Ви?

—         Я створив вірш і … ну… ну добре, переконав! Ти можеш стати першим у реченні і ще, вибачте, будь ласка, що називав Вас на ти, хоча повинен був називати на Ви.

—         Добре, що Ви це зрозуміли, Поете. Якщо хочете бути першим у реченні, то багато працюйте, творіть, як кажуть: «Хто хоче багато мати, тому треба час не марнувати!2»

 Олена Дука

 Зустріч двох слів

 Якось одного разу зустрілися два слова Ліс та Деревопереробний.

—         Добридень, Лісе!

—         Добридень, Деревопереробний.

—         Поступись дорогою, — говорить Ліс.

—         А чому це я тобі повинен дорогою поступатись?

—         Бо до мене можна дібрати багато споріднених слів.

—         Назви їх, будь ласка.

—         Дивись, наприклад: лісовик, лісовий, лісник, узлісся, лісництво, пролісок, Полісся, лісові.

—         Але я довгий, в мене вміщено аж два слова: дерево та переробний.

—         Але я все одно важливіший, а ти маєш лише одне значення.

—         Добре. Ти правий, Лісе,  ти – важливіше слово. А я хоч і довге, а значення маю одне.

—         Вибач, що я трішки погарячкував, — говорить Ліс.

—         І ти мене вибач. Давай будемо друзями. Ти згоден?

—         Згоден, відповів Деревопереробний.

—         Так ми вже друзі?

—         Так. Друзі.

 Дарина Береза