Книга – це мудрість століть
Читання – це віконце, через яке діти бачать
і пізнають світ і самих себе.
В. Сухомлинський
1-й ведучий. Наша лінійка присвячена «Декаді книги».
2-й ведучий. Книга… Важко переоцінити ії значення для людства. Вона була і
залишається невичерпним джерелом знань.
1-й учень. Я – книга – мудрості криниця,
Втамую спрагу нових знань.
Напийсь живильної водиці,
Лиш доклади своїх старань.
Відкрий мене й не пошкодуєш.
У світ чарівний поведу.
Ти голос мудрості почуєш
І обійдеш в житті біду.
1-й ведучий. Ще з часів Київської Русі книги дуже цінувалися. А за князювання
Ярослава Мудрого в Києві при Софійському соборі було організовано першу бібліотеку.
2-й ведучий. Ось який напис прикрашав двері бібліотеки ХV ст.: «Всякий, хто вивчає науки, входить сюди, не грюкне дверима, не стукне ногами: не заважає музам. Якщо ти когось знайдеш тут сидячим, шанобливо вклонися мовчки, не займай розмовами: тут мудрі говорять з ученими».
1-й учень. Нам мудрість книг дає бібліотека,
Книжок завітних перші сторінки
Стрічають вас барвистою веселкою,
Птахами линуть в світ живі рядки.
2-й учень. Бібліотека – море книг,
Бібліотека – храм науки…
Переступайте наш поріг,
Беріть скарби нетлінні в руки!
1-й ведучий. Так, ці скарби – книжки. Книги – це пам’ять. У різних кінцях світу незалежно одне від одного люди в різні часи намагалися створити спосіб спілкування.
Давній ассирійський цар зібрав величезну бібліотеку глиняних книг.
2-й ведучий. У стародавньому Єгипті писали на папірусі, у Новгороді – на берес-
ті. У деяких інших місцях – на телячій шкурі. Врешті-решт китайці винайшли папір.Зусиллями різних людей на світ з’явився друкарський верстат – і книжка
стала такою, якою бачимо її сьогодні.
А зараз ми хочемо запросити вас здійснити подорож в історію становлення
книговидавництва та бібліотечної справи.
(Звучить фонограма).
На сцену виходить чоловік, одягнений фараоном: у хітон з білого простирадла
з жовто-золотистими краями й поясом, у легкому взутті, з обручем на голові у вигляді золотої кобри. В руках у нього – згорток, що імітує книгу-папірус з ієрогліфами).
Фараон. Є у мене для душі аптека –
Так у нас звуть всі бібліотеку.
Так, я фараон, я цар царів, так, як читач,
Я жодну книгу ще не дочитав, хоч плач.
(розмотуючи папірус):
Ну хто придумав ці папіруси згортать?
Не вистачає нервів книгу розмотать.
О, як час прийде мені у вічність відлітать,
Можливо, там ці книги зможу дочитать.
Тож хай раби всі ці папіруси зберуть
І в саркофазі їх зі мною покладуть…
(Залишається. Виходить чоловік в сутані монаха з великою книгою в руках, обшитою «шкірою», обкованою цепом з великим замком, з гусячим пером у правій руці).
Монах. День і ніч гну спину над книжками.
Все пишу і лину вдаль думками:
О, навіщо я пішов в монахи? Якби знав,
То б краще дівчину красиву покохав.
Із книг я копії знімаю день-у-день.
Рука вже терпне, і перо от-от впаде.
О, якби мирянином я був, одну б продав
І дім з землею за ті грошики придбав…
Я б краще дівчину красиву покохав
І з цими книгами я б клопоту не мав.
(Залишається на сцені. Виходить чоловік із сірим під срібло обручем на голові, у темному фартуху, з бородою. В руках у нього шрифт або книга «Апостол»).
Першодрукар Іван Федоров (звертаючись до Фараона та Монаха).
Щоб не терпли спини вам і руки,
І щоб припинить страждання й муки (до глядачів),
І щоб кожен з вас сьогодні книги міг читать, —
Придумав шрифт я і друкарський свій верстат.
1-й ведучий. Завдяки розкриттю секрета виготовлення паперу мудрими китай-цями та винайденню друкарського верстата русичем Іваном Федоровім, книги стали доступними кожній людині.
Учень. Є книг багато –
Радісних, печальних,
Товстих, тонких,
Барвистих, наче жар.
А сторінки, немов могутні крила;
Читай, лети на горду висоту.
Розкрили книгу –
Значить, ми відкрили
Нову країну – мрію золоту.
2-й ведучий. Людина, для якої книжка уже в дитинстві стала такою не обхідною,
як скрипка для музиканта, як пензель для художника, ніколи не відчує себе обділе-
ною, збіднілою і спустошеною.
1-й ведучий. На цьому наша лінійка закінчена. Дякуємо за увагу.